kag0r | Оксана Марченко: "До 50-річчя чоловіка я зняла про нього фільм"

- Вас звільнили з "Першого національного", на якому ви вели кілька передач, тоді, коли вас уже зробили обличчям каналу. Як це сталося?

- Мене просто прибрали. Коли новий начальник зачитав "Список тих, хто продовжить працювати на каналі", там не було тільки одного, мого прізвища. Я була тоді вагітна першою дитиною, термін - всього два з половиною місяці - ще могла працювати. До того ж працювала я на межі можливого: щодня вставала о 3-4 ранку, щоб першою сказати в ефірі однойменної передачі: "Доброго ранку, Україно!". Глядачі, котрі вмикають телевізор, щоб подивитися передачу з певним ведучим, вступають з ним у віртуальний процес теплообміну. Ведучий потім ходить, заряджений їхньою підтримкою. Моє звільнення стало тоді сильним стресом для мене. До того ж мене ніхто не робив "обличчям", крім мене самої. Спрацювало моє горіння і відсутність на певному етапі конкуренток, котрі здатні були б зробити так само, краще або просто зробити.

- Напевно, на вашу адресу надходили не тільки хвалебні листи. Що критикували?

- Професійні філологи надсилали книги з техніки мови. Пізніше я стала додатково брати уроки мови. На мене конструктивна критика діє позитивно. Якщо, звичайно, ця критика - не загримована жовч. Якщо це не критиканство тих, кому локшина навішених їм свого часу догм підмінила звивини мозку.

Наприклад, в минулому році з трибуни Верховної Ради звучали найжорстокіші звинувачення на мою адресу, що нібито я захопила весь 15-й поверх Національної телекомпанії, що я утискаю журналістів цієї телекомпанії, котрі працюють у жахливих, в порівнянні зі мною, умовах. І ніхто не забажав приїхати і подивитися, що з усього поверху я займаю дві кімнати, в яких за мій рахунок зроблений гарний ремонт, який залишиться фонду держмайна, якщо нас попросять піти. Ніхто не поцікавився історією цих приміщень, які до мене були складами і столярними майстернями.

- Ваша слов’янська краса відповідає західним стандартам зовнішності для ведучих?

- Я давно перестала замислюватися і зациклюватися над тим, як я виглядаю в кадрі. Відпрацюй на Заході ті ж 14 років, що я пропрацювала на українському ТБ, я була б не менш відома, ніж Опра Уінслі у себе в США. Просто у нас культура розкручування відсутня навіть як поняття. Взагалі, нині з досягненнями сучасної косметології, коли працює принцип "Якщо до сорока ти не красуня, то ти просто дурепа", на зовнішності акцентується менше уваги.

- Чи буде колись ваш чоловік героєм "Імен"?

- Він уже став ним. До його 50-річчя я зняла двогодинний фільм. Фільм вкрай зворушив чоловіка. Але він попросив мене нікому його не показувати, і сказав так: "Я не хочу нікому нічого доводити. Я не хочу перераховувати свої заслуги і вказувати на те, що це я зробив". Звичайно, цей фільм десь суб’єктивний, адже я його робила як дружина і як товариш. Але це теж погляд. Можливо, коли Віктор піде з політики, цей фільм буде показаний.

- Як чоловік реагує на неприємні відгуки про нього, що почастішали в ЗМІ?

- Він настільки сильна особистість, що з ним змагатися складно. Його "прибрати" нишком легше, ніж відкрито дискутувати з ним. Історія знає багато подібних прикладів, коли ліберальна інтелігенція таврувала ганьбою видатних людей. Наприклад, ту ж Маргарет Тетчер чи Шарля де Голля. Але потім та ж інтелігенція процедуру виливання помиїв на їхні голови легко змінювала на зведення їм же п’єдесталів. У нас, щоб заслужити пам’ятник, потрібно спочатку бути спаленим на вогнищі.

Я завжди буду підтримувати чоловіка. Я його справді дуже кохаю. Буду його головним тилом і товаришем. Хотіла б, щоб мій чоловік у чесному монолозі із собою, а не в чоловічій компанії міг сказати: "Так, із дружиною мені пощастило!".

- Проект "Імена" передбачає часті закордонні відрядження, виїзди до героїв. Це не порушує сімейний уклад?

- Ні у чоловіка, ні у мене не буває відряджень, що тривали б довше дня і не передбачали б наявність один одного поруч, хоча б по телефону. У нас так заведено. Якщо я вилітаю вранці, то нехай навіть найостаннішим рейсом я повертаюся назад.

- Ваш чоловік сказав якось, що може з’явитися в кадрі без краватки, але ніколи не з’явиться оголеним. Якою ви не з’явитеся перед камерою?

- Солідарна з ним. Коли людині нічого сказати, він починає оголюватися буквально, чи оголювати ті сторони життя, які, як правило, не виносяться з хати.

- Якщо діти захочуть зайнятися тележурналістикою, будете відговорювати?

- Намагатимуся дати свободу. Але в нинішньому житті так багато спокус. В часи мого дитинства, коли говорили: "Одягни спідницю", не виникало розгубленості - спідниця була одна, а не як у сучасних молодіжних гардеробах - десятки. З одного боку - добре, що поняття "масло по талонах" буде нашим дітям незнайоме. Але з іншого боку - погано, - вони повинні знати, як усе дається. Я не буду виховувати своїх дітей білоручками. Старший син сам прибирає, миє свої дитячі машини. Одного разу заявив: "Мама, я спробував фізичну працю. Вона важча гир у спортзалі". Звичайно, він повинен знати, що це таке.

- Остання плітка, що була поширена про вашу родину?

- Те, що мій чоловік купив для нашої восьмимісячної донечки маленького карликового слоника. Потрібно, напевно, мати дуже некарликову уяву, щоб вивести породу карликових слонів і посадити на нього восьмимісячного малюка.