Рожева пісня кохання.

[kag0r]

 pesnya_pesnya

Революція починається десь всередині кожної людини. Що довго не може прийняти і слідувати якомусь рішенню. Просто кожного разу відкладає на завтра. Часто це трапляється з людьми, що не можуть само реалізуватися до кінця. Тобто, емоції, почуття-відчуття-бажання накопичуються, а викиду немає. Почався другий тиждень життя на майдані. Сьогодні вперше прокинулася сама. Знаю, що революція стирає статеві ознаки, але я чомусь злякалася. Взагалі, за останні кілька днів я відчула себе жінкою 4 рази: коли отримала цілунок у скроню, коли мене вперше і востаннє поцілував Дьоня, після створення комітету кучми-ющенка-януковича-литвина – захотілося плакати, і сьогодні зранку – на хвилинку стало дуже холодно і страшно. Напевне, тому, що я сподівалася, що коли я прокинуся, вони все ще розмовлятимуть або, принаймні, залишиться хтось один. У цього „одного” немає імені, хоча могло б і бути. Дьонко, милий, я неймовірно вдячна тобі. Просто за усвідомлення того, що це ненормально, коли заміжня жінка продовжує закохуватись. Іноді дуже по-дівчачому, як у тебе, наприклад. Тобто, я знаю, що засніжений, холодний і вогкий намет – не найкраще місце для кохання, революція, можливо, гарний привід, але не для мене і не для тебе. Не бійся, я не ходитиму за тобою хвостиком, не скиглитиму, не заглядатиму із невимовною тугою тобі в очі. Не намагатимуся взяти тебе за руку і ходити вулицею з тобою поруч. Я розумію і бачу, що не потрібна тобі – Боже, це пише доросла 24-річна жінка, а не маленька глупу ля петеушниця. Не бійся мене, сонечкою. В мене є чоловік. З яким я мріяла розлучитися. Але не зроблю цього – ми завжди думаємо про інших, але інші не завжди думають про тебе, правда. Мені чомось капець як боляче і сумно. З кожним днем все складніше. Я створіння без статі.